"Серед овець". Частина третя.

Про перші два випуски можна почитати за цим посиланням. 

Той, що живе серед овець

Антиутопія в коміксах та графічних новелах тема далеко не нова і навіть частково вже затягана. Як власне і в традиційній літературі, кіно, відеоіграх. 

Черговий похмурий тоталітарний світ з черговим персонажем який терпить та страждає, і раптово, у відчаї, намагається хоч щось змінити у своєму безрадісному житті та всесвіті навколо себе. Бездушна державна машина, гвинтики якої, на всіх рівнях, від найменшого до найвищого -  моральні потвори. Це все не нове і десятки авторів у різні часи проходилися туди-сюди по цій темі. Хтось ретельніше, а хтось поверхнево. Олександр Корешков, на мою думку, все таки вчинив сміливо і не побоявся ступити на доріжку тоталітарної тематики, яка здається вже давно протоптаною та відомою.

Отож, третя частина графічного роману "Серед овець". 

Текст не потрібен, якщо композиція
 здатна сказати більше. 

Це продовження яке я чекав і воно не розчарувало в жодному разі. Якщо після перших двох випусків було відчуття невеликої незручності, бо ти просто не очікував, що український комікс може бути одночасно таким атмосферним, серйозним та якісним з графічної сторони, то у випадку третьої частини, ти, як читач вже підготовлений, здогадуєшся, що отримаєш.  

Тепер головний герой нарешті зрушив з місця у справі бунту проти системи, можливо безнадійного, відчайдушного, а можливо і ні. Недосказаність лишається. Але стало значно більше дії. 

"Далі буде гірше...",  значилося у кінці попередніх випусків. І це справді так. Кров, насильство, вбивства - все це, наче довго стримуване - проривається в історію. Головний герой пес Сто Дев'яносто Восьмий (який до речі себе псом не вважає), вже мав справу з місцевою каральною системою, у образі трохи стереотипного злого комісара, і був раніше зламаний та примушений до покори, але на цей раз щось пішло не так. І це гарно показано прийомами коміксу. Композиція, колір, лаконічний текст, ракурси. Все це перебуває у простому і ясному балансі, наче все зайве відкинуто і ніщо не заважає читачу сприймати історію. 

Сподобалися ті самі "вівці", якими вправно маніпулюють коли вони збираються отарою, за командою ненавидять, за командою покірно сприймають покарання, навіть покірно вмирають, бо так забажали ті, хто стоїть вище. У них фактично немає свого "Я", особистостей і спосіб яким це зображено - вдалий. Межа між героєм-одинаком та натовпом чітка настільки, що майже неможливо співчувати усім цим покірним створінням. 

Без овець не буває вовків.

Майже половина випуску присвячена темі натовпу та його бездумності

 Продовження гідне і знову ж таки, до фіналу очевидно дуже далеко. Не знаю, погано це чи добре, але "Серед овець" залишається одинаком в Україні у своєму жанрі. Серед українських коміксів наразі немає чогось подібного, що могло б бути його повноцінним конкурентом.  

Висновок: сподобалися попередні частини коміксу? Ця частина теж не розчарує.

Дзеркало цієї публікації