13.04.2019

"Сага про сонценосців". Враження та думки.

На дворі начебто 2019 рік. Українських, оригінальних коміксів виходить все ще небагато. Це ні для кого не є новиною. Попит існує, але українські автори/видавці, на жаль, ще не в змозі задовольнити читацькі побажання та сподівання.

"Сага..." була випущена UAComics ще в 2017 році, але не здобула якоїсь великої популярності і не відомо, чи вийде продовження цієї історії. Що ж воно таке?
Сюжет досить пристойний, але він короткий. Це такий собі класичний похід вікінгів до далекої та небезпечної цілі. Але... ех... скільки ж раз це "але" заважало мені під час читання.

Об'єму випуску цього коміксу мало просто щоб навіть початково поринути в історію і більш-менш цілісно познайомитися з головними персонажами. Це виглядає наче обережна проба пера, а не заявка на довгу, брутальну та героїчну історію про похід вікінгів, де виживуть тільки найкращі та найгероїчніші. Багато натяків на епічний похід, але як же мало конкретики.

Потенціал у історії є, але треба вказати речі, які заважають просто сісти і спокійно зануритися в історію.

Є біда зі шрифтами на деяких сторінках видання, іноді вони сильно вибиваються з загальної стилістики.

Не вистачає деталізації у багатьох сценах. На мою думку тема Скандинавії та вікінгів дуже сильно залежить від візуального ряду. Дуже хочеться щоб в кадрі було більш детальніше показано зброю, спорядження, меблі, крам та й просто деталізовані емоції на обличчях героїв.

Частенько художник економить на пропрацювані заднього фону в кадрах, і це засмучує. Сцени шторму, що трощить кораблі, та  битви хотілося бачити у більш деталізованому виді, адже це ключові та видовищні моменти пригоди. Дуже не вистачало графічного зображення звуків, атмосфера значно втрачала без такого елемента - грім гримить, хвилі накочуються на корабель, дзвенить зброя і кричать воїни - а відображення цих звуків фактично немає.





Титульна сторінка, яка за ідеєю повинна бути максимально деталізованою та репрезентативною для читача, теж, на жаль, не витискує все зі своїх можливостей - знову ж таки хочеться бачити на ній більше деталей (промальоване спорядження воїна, каміння на передньому плані).

Не дивлячись на всі згадані негаразди я сподіваюся на продовження "Саги...". Потенціал у коміксу є, але невідомо чи візьмуться автори за продовження. Сумно буде якщо "Сага..." залишиться черговим коміксом який не пішов далі першого випуску. Я ж, у свою чергу, вірю в покращену другу частину.

Трішки чужих відгуків та публікацій щодо цього коміксу:




17.11.2018

Панас Ярмоленко. Портрет мого краю.

Невеликий відгук про видання присвячене художнику Панасу Ярмоленко. 

Знаходячи чергову книгу по наївному мистецтву, я кожного разу відкриваю щось нове у цьому щирому, унікальному і напівзабутому напрямку образотворчого мистецтва. Ярмоленко - сільський український художник про якого, насправді, відомо не так вже й багато, але усі його роботи - дуже яскравий приклад самобутньої сільської культури України 1920-1940-х, що якимось парадоксальним чином виживала не дивлячись на війни, колективізації, голод. 

Ця книга-дослідження створена колективом авторів і мене вона зачепила якоюсь щирою душевністю, людяністю. Це не суха культурологічна монографія, це оповідь про людей яких зображував Ярмоленко. Цікаво те, що авторам вдалося знайти, розпитати та опублікувати фото багатьох хто ще був живий на 2006 рік (дата виходу книги), хто власне був зображений на портретах художника. 

А історії знаходження усіх цих давніх портретів теж надають цій книзі "густого" антуражу - чого лише вартий опис закинутої, зарослої бур'яном, сільської хати, в якій вже ніхто не живе, але сімейний портрет створений Ярмоленко, все ще висить на стіні.

На жаль публікацій про цього художника мало, і книга "Панас Ярмоленко. Портрет мого краю." один з небагатьох змістовних творів про Ярмоленка. Трохи інформації та картин художника можна переглянути за посиланнями. 

Посилання:

15.11.2018

"Серед овець". Частина третя.

Про перші два випуски можна почитати за цим посиланням
Той, що живе серед овець

Антиутопія в коміксах та графічних новелах тема далеко не нова і навіть частково вже затягана. Як власне і в традиційній літературі, кіно, відеоіграх. 

Черговий похмурий тоталітарний світ з черговим персонажем який терпить та страждає, і раптово, у відчаї, намагається хоч щось змінити у своєму безрадісному житті та всесвіті навколо себе. Бездушна державна машина, гвинтики якої, на всіх рівнях, від найменшого до найвищого -  моральні потвори. Це все не нове і десятки авторів у різні часи проходилися туди-сюди по цій темі. Хтось ретельніше, а хтось поверхнево. Олександр Корешков, на мою думку, все таки вчинив сміливо і не побоявся ступити на доріжку тоталітарної тематики, яка здається вже давно протоптаною та відомою.

Отож, третя частина графічного роману "Серед овець". 

Текст не потрібен, якщо композиція
 здатна сказати більше.
 
Це продовження яке я чекав і воно не розчарувало в жодному разі. Якщо після перших двох випусків було відчуття невеликої незручності, бо ти просто не очікував, що український комікс може бути одночасно таким атмосферним, серйозним та якісним з графічної сторони, то у випадку третьої частини, ти, як читач вже підготовлений, здогадуєшся, що отримаєш.  
Тепер головний герой нарешті зрушив з місця у справі бунту проти системи, можливо безнадійного, відчайдушного, а можливо і ні. Недосказаність лишається. Але стало значно більше дії. 

"Далі буде гірше...",  значилося у кінці попередніх випусків. І це справді так. Кров, насильство, вбивства - все це, наче довго стримуване - проривається в історію. Головний герой пес Сто Дев'яносто Восьмий (який до речі себе псом не вважає), вже мав справу з місцевою каральною системою, у образі трохи стереотипного злого комісара, і був раніше зламаний та примушений до покори, але на цей раз щось пішло не так. І це гарно показано прийомами коміксу. Композиція, колір, лаконічний текст, ракурси. Все це перебуває у простому і ясному балансі, наче все зайве відкинуто і ніщо не заважає читачу сприймати історію. 




Сподобалися ті самі "вівці", якими вправно маніпулюють коли вони збираються отарою, за командою ненавидять, за командою покірно сприймають покарання, навіть покірно вмирають, бо так забажали ті, хто стоїть вище. У них фактично немає свого "Я", особистостей і спосіб яким це зображено - вдалий. Межа між героєм-одинаком та натовпом чітка настільки, що майже неможливо співчувати усім цим покірним створінням. 

Без овець не буває вовків.
Майже половина випуску присвячена темі натовпу та його бездумності
 Продовження гідне і знову ж таки, до фіналу очевидно дуже далеко. Не знаю, погано це чи добре, але "Серед овець" залишається одинаком в Україні у своєму жанрі. Серед українських коміксів наразі немає чогось подібного, що могло б бути його повноцінним конкурентом.  

Висновок: сподобалися попередні частини коміксу? Ця частина теж не розчарує.

Дзеркало цієї публікації